"Коли ви воюєте проти історії - у вас немає шансів", - Ростислав Мартинюк

Сьогодні ситуація з війною виливається в стрес не стільки через саму війну, скільки через невизначеність майбутнього. Це відчуття проникло в усі наші клітини, ми абсолютно не розуміємо, що нас чекає в майбутньому. Ми воюємо з країною, яка в 25 разів сильніша за нас і ніби-то ми не можемо перемогти. 

Але є гарні аналогії, які дають нам шанс [війна Франції з Алжиром наприклад, або Іспанська імперія проти маленьких Нідерландів]. Коли ви воюєте проти історії, то у вас немає шансів. І співвідношення сил не грає тут жодної ролі. Історія все-одно знайде спосіб їх зрівняти. 

2016 рік повинен стати роком кардинальних змін/реформ/викликів/зрад/перемог/і всього іншого. Хто не зміниться і не стане якіснішим і ефективнішим, той просто не виживе. 

Про ці та інші виклики перед Україною ми говорили з експертом по Російській Федерації і Східній Європі Ростиславом Мартинюком, продюсером програми “Особливий погляд” на 5 Каналі в програмі "Реальна поліитка/Realpolitik" на телеканалі ТРК "Відікон" у п'ятницю, 29 січня 2016 року.

Різні фронти та історичні виміри нинішньої війни

З невеликими перервами, наша війна з росіянами триває з Переяслава 1654 і донині. І з самого початку ця війна була гібридною: у ній використовувалася суміш військових, церковних, етнічних, економічних агресій. У тому числі боротьба йшла за бренд – "Русь", "руській", "великорус" тощо. Зараз головне не драматизувати нову фазу цієї війни. У стані війни перебували ми завжди, і що то – не трагедія, то – лицарський похід.

 

От я не знаю чи ходили комфортабельні мікроавтобуси Кутаїсі-Москва під час війни. Чи ходили хоч якісь атобуси з Брно до ...

Опубліковано Rostyslav Martynyuk 23 січня 2016 р.

Нинішній етап війни ніби "підсвітив" кілька сталих груп населення України, кожна з яких має власні інтереси. Це насамперед українська нація, потім – так звані креоли, тобто переважно міське населення, яке перейшло на російську мову в другому-третьому поколінні, і третя група – потужна, але ретельно маскована громада етнічних русскіх. Їх "невидимості" ефективно сприяє ліберальна пропаганда, і значна частина українців з ентузіазмом пропагує цю сліпоту.

Реальність москалів в Україні – доконаний факт. Щоб зрозуміти це, треба згадати, що в Україну з 1951 по 1991 рік совєцькі переселенські контори щороку пакували близько 150 тисяч русскіх. Отже, щороку в Україні з’являлося чисто москальське місто - розміром із Стрий. Це був один з потужних, базових засобів колонізації України.

 

Їхав з Батурина на Конотіп, а з Конотопа на Суми. Звернув увагу, що числення кілометражу йде від Батурина - від 0 з мазе...

Опубліковано Rostyslav Martynyuk 19 січня 2016 р.

Колоністи мали підтримати – і, звісно, підтримували! – шалений фронт русифікації, який ніколи не згортався Москвою. Як правило, колоністи – міське населення, активне, мало доступ до влади, живі зв’язки з Москвою.

Навіть 1990 року в Україну заїхало 75 тисяч переселенців з РСФСР. Тоді Кремль довів цю масу до цифри 11 мільйонів осіб, і саме ця публіка контролювала всю УССР – і з економічної, і з політичної, і з психологічної точки зору. І коли 1991 року формально оголосили Незалежність, ці зайди були частково зваблені "українським проектом".

Вони повірили, що тепер матимуть таку собі "малєнькую Росію", буквально Малоросію. Дарма, що під назвою "Україна". Без атомної зброї, без відповідальності за камчатські та кавказькі колонії, без навіженого Єльцина чи Путіна.

Відтоді вони ототожнюють себе з цією, тобто нашою територією, і нині готові поступитися багатьма речами, щоб дати відсіч Путіну, готові повторювати скільки треба "слава Украінє", іти на війну й навіть померти за цю землю, але, зважте, не готові "загаваріть по украінскі". Бо питання мови для них головне. Мова в них – це код хазяїна, код успіху, доступу до благ, до привілеїв, того всього, що дає почуватися їм у цій країні у привілейованій касті. Допускаю, що війну на Сході вони сприймають як таку собі малоросійсько-російську війну. І якщо українець вірить, що рускоязичні – то наші супутники й допомагають нам здолати ворога, то значна частина з них упевнена, що це ми їм допомагаємо зробити країну, де добре буде саме їм, але не "вишиватнікам".

 

Вчора, 8--го січня, у США та Польщі почався синхронний продаж останнього альбому david bowie. Дізнався про це з польськ...

Опубліковано Rostyslav Martynyuk 9 січня 2016 р.

З нашими людьми треба багато й ґрунтовно ідеологічно працювати

Не треба розчулюватися: ой як, мовляв, гарно, що в Одесі почали більше українською говорити або в Чернігові синьо-жовті прапори розвісили. Все це хоч і приємні, але реально дрібниці. Потрібно культивувати українську історію, українську мову, спільноту, і пояснювати, як від цього залежить конкретний добробут кожного українця. Що окупація мовна завжди завершується окупацією тотальною, в тому числі дійде до відчуження майна: від державних заводів до батькової корови.

Важливо не переоцінювати здатність простої пропаганди чи популяризації українського розвіяти кацапсько-московський дурман. Коли йдеться про психологію русского, враженого інстинктами панування в Україні, то з ним одна розмова – сила. Нам це видається надмірністю, бо ми – люди, виховані в європейській культурі, яка спонукає домовлятися. Пригадую Андрій Середа сказав приблизно таке: "Ну як можна з цими ворогами домовлятися. То ж як таргани: як біжить, то треба дати по ньому капцем. Іншого вибору немає".

Тоді мені це не дуже сподобалося, але тепер розумію: коли ми забороняємо їхні фільми, але толеруємо русскій язик, коли говоримо, що Путін поганий, але там є нормальні русскіє люди й з ними треба домовлятися, то вдаємося до самообману, це шлях у нікуди.

 

Знав, що в Польщі є українські міста - Холм, Грубешів, Перемишль, Новий Сач, Сянок, Кросно, Ярослав, якщо хочете Люблін....

Опубліковано Rostyslav Martynyuk 7 січня 2016 р.

Питання до обговорення:

  • Декілька років тому в одному з інтерв’ю ти сказав: Сьогодні ми знаходимось в такій романтичній точці, де з нами ще може відбутися все – все велике… і все погане. Це зачаровує. Це ніби-то заново молодий”... Як би ти оцінив всі ці події за останні три роки? Що з нами відбулось насправді?
  • Що нас обєднує сьогодні, всі регіони, всі соціальні, національній групи, регіональної еліти? Яка наша центральна ідея? Національна ідея?
  • Як повернуть росіян до їхньої національної традиції? І в цьому контексті – яка перспектива президентства Рамзана Кадирова?
  • На яких умовах нам повертати наших колишніх громадян на окупованих територіях? І екс-еліти в тому числі? Які покаяння приймати?
  • Хто наші найближчі союзники в Європі в найближчі 10 років? Які міжнародні коаліції будуть для нас найбільш ефективними і не дадуть нам більше програвати?
  • Яку стратегію варто було б застосувати до окупованого Криму? Чи може бути блокада ефективною?
  • Я в Сумах чую все частіше голоси, що типу “дружить”; війна десь далеко, то все політики винні, ми ж тут жили постійно і типу все буде ок.  Буде все і далі ОК?
  • Як можна вирішити питання по об’єднаню українського православія в Єдину помісну православну церкву? Як вирішувати питання УПЦ МП і її лояльнсоті до української держави?

Суми. Inception

Європейський дискурс у Сумах [та навіть український] підтримується в якомусь канонічному вигляді і висловленому, політично оформленому – ну може через сотню людей в нашому місті… Не більше. Але Суми назвати неукраїнським містом назвати не можна. 

Досить однієї людини, щоб тримати якісь умовні фронти кількістю до сто тисяч обивателів. Такого немає в жодній європейській країні. 

Потрібно забути фабулу, що ми живемо між Сходом і Заходом. 

Це територія, де Схід – поруч, і Захід – поруч. 

Звичайно, ми є інтегральною частиною історичної Європи, яка вихована на німецькому Магдебурзькому праві, на лицарському праві Золотої були. 

 

В Україні поруч із нами живе двоє вітхозавітних людей. За сумою побаченого у житті, їм обом десь по 300-350 років - соте...

Опубліковано Rostyslav Martynyuk 23 січня 2016 р.

З нами ще може відбутися все

Один мій російський друг Алєксандр зараз у депресії. "Нам тепер треба або з країни валити, або мовчати. Нємцова вбили. У вас наші буряти воюють – читав в "Новойгазєтє". Чомусь саме ці дві події стали для нього точкою неповернення. Я йому: "Ти знаєш, у нас такі групки зараз збираються, їздять до Росії, моделюють ситуації, типу "Якутія після Путіна", "Бурятія без Путіна"... А він мені так зажурено: "Я вам вдячний, що ви намагаєтесь допомогти гинучим цивілізаціям Росії, але дарма: у вас там у самих бардак… Тікати, нам треба кудись тікати з країни". 

А от у мене в Україні ніколи не було такого відчуття, що все закінчилось, що "проект закритий". І ніколи не було у мене настрою, подібного до Алєксандрового. Я, пригадую, додав йому: "Знаєш, ми тим і сильні, що на цій території ліквідували можливість існування будь-якої стабільної держави. Такий колективний висновок українців: після Голодомору стабільного режиму тут не буде. Тому що для українця стабільний режим – це загроза якоїсь катастрофи. Ця територія не сприймає будь-яких закінчених форм. Цього можна боятися, рахуючи це за бардак, хаос, невизначеність, нестабільність. Але як національний колектив, як люди, які подобаються одне одному і тому живуть разом, українці мають інтуїтивний консенсус, що нам тут буде класно, все в наших руках і ми все зробимо, як захочемо. Це не гасла, це правда".

І, до речі, те, що відбувається в Донбасі, не викликає у мене стресу. Це було й раніше. Ну танкіст-бурят, ну Дебальцеве – я не розумію, що нового в усьому цьому? 

 

Заходиш у церковну лавку кафедрального сумського храму - а там владика Мефодій Срібняк із широченною посмішкою. - О, жу...

Опубліковано Rostyslav Martynyuk 20 січня 2016 р.

Церковний перехід

У 2014-2015 роках, згідно зі статистикою Релігійно-інформаційної служби, 60 парафій Московського патріархату з власної волі підкорилися київському патріарху, переважно в Рівненській і Тернопільській областях. За словами виконавчого директора Інституту релігійної свободи Максима Васіна, реальне число переходів навіть більше і доходить до сотні.

Причина не тільки в московському патріархові Кирилу. УПЦ КП і її священики, на відміну від московських, займають чітку проукраїнську позицію і підтримують армію. Про це говорять навіть такі дані, як збір коштів на користь Збройних сил України (ЗСУ): станом на 1 лютого 2015 року в одній тільки Житомирській області 209 парафій КП зібрали для учасників АТО більше 1 млн грн, а 651 парафія МП з цього ж регіону — лише 130 тис. грн.

Правда, для МП з його 12 тис. парафіями міграція десятків священиків та їхньої пастви виглядає дрібницею. Та й самі представники цієї церкви кажуть лише про 40 "зрад". Але навіть у цьому разі те, що відбувається, безпрецедентно: за всю історію відносин двох церков переходи, крім моменту виникнення КП, були поодинокими. Тому на події в МП реагують дуже болісно.

Типовий статут громади УПЦ МП прописаний так, що будь-які зміни в ньому можливі лише зі згоди місцевого єпископа, який ніколи не схвалить перехід віруючих під крило київського патріарха. Тому найбільш безболісним варіантом зміни юрисдикції є юридична ліквідація колишньої громади і передача її майна новій, зареєстрованій замість неї.

Хоча закон дає право на вільну зміну канонічної підпорядкованості, розповідає Васін з Інституту релігійної свободи. "Але на практиці справи йдуть складніше, тому що парафіяни, які відвідують храм, можуть юридично не складати релігійну громаду [якій належить храм], а майно у вигляді храму може належати взагалі іншому власнику",— додає Вадим Кухта, експерт юридичної фірми Лавринович і партнери. До того ж, навіть якщо один член громади проти переходу, він може повністю заблокувати процес.

Зовсім інша річ, коли мова заходить про давні храми і монастирі. Вони перебувають на балансі міста або Міністерства культури, які й вирішують, кому надавати ці об'єкти у користування.

У 2016му повинен відбутися Всеправославний собор, який може розглянути порядок надання автокефалії — так у церковному праві називається незалежність. Київському патріархові в цьому разі варто, на думку експертів, скористатися тим, що ще в 1923 році константинопольський патріарх Григорій VII визнав: передача Київської митрополії під руку Москві, яка походить з XVII століття, неканонічна. З огляду на це, представники КП можуть зажадати автокефалії не від Московського патріархату Російської православної церкви (РПЦ), а від Константинополя. 

Для РПЦ з її 33,5 тис. парафій УПЦ МП - це більше третини храмів. І там явно не хочуть цю частку втрачати. Причина не тільки в ідеології російського світу, але і в грошах: УПЦ МП — величезний ринок збуту для виданих РПЦ книг, написаних ікон і великого асортименту ювелірної продукції. Тому боротьба за українських священнослужителів, церкви і парафіян буде жорсткою. А нинішні переходи — лише прелюдія до неї.

Програма "Реальна політика/Realpolitik" на ТРК "Відікон" з Олександром Хоруженком. Випуск № 32 від 29/01/2016 року.

Це програма про реформи і необхідність змін в країні. В дискусіях я творю проекцію того суспільства, яке буде в Україні після завершення війни. Формат - мінімалістичний. У глядача виникає ефект присутності за столом: нічого зайвого, лише скляний стіл і чорна студія, час від часу зйомка збоку, проста і зрозуміла манера спілкування без пафосу і зайвої патетики. Глядачу, здається, ще трохи  — і йому нададуть слово. Я направляю і веду своїх гостей виключно як модератор. 

Концептуально – це журналістика пояснень, що дозволяє робити складні теми більш доступними, подаючи необхідний контекст в зручній і швидкій для сприйняття формі. Ми в студії не пропонуємо ані театралізованого дійства, ані політичних розбірок. Мета скромна — шукати й, якщо вдасться, знаходити відповіді на актуальні та гострі питання. Проте, програма може стати важливим майданчиком для тем, про які звикли мовчати, за умови, якщо самі глядачі захочуть на ці теми реагувати.