Підсумки 2015 року. Від канонізації до інквізиції

Які мистецькі і гуманітарні тренди 2015 року є найбільш цінними і можуть знадобитися цій країні в наступні роки , - про це ми говорили з Мариною Скугарєвою, українською художницею, Орестом Ковалем, продюсером класичних фестивалів “Органум”, “Бах-фест”, “Джаз-фест” у Сумах та Аллою Яровою, кандидатом філологічних наук, проректором Української академії банківської справи в програмі "Реальна політика/Realpolitik" на каналі ТРК "Відікіон" [м. Суми] у п'ятницю, 25 грудня 2015 року.

Запитання до обговорення:

- ЧОМУ в українському суспільстві відсутнє таке поняття як довіра? Один до одного. Людей до влади. Бізнесу до правоохоронців і судів. Чому у нас немає нормальної політики, нормального бізнесу? У нас навіть бажання створити все це немає?

Люди все бачать і розуміють. Вони вже не вірять вашим виправданням. Корупційна метушня та імітація реформ знищують довіру українського суспільства і повагу зарубіжних партнерів. Ви думаєте, що час ще є. Мушу вас засмутити: люди на межі. Запит суспільства, озвучений під час Революції гідності, нікуди не подівся. Сьогодні ці вимоги об'єднують абсолютну більшість українців. І кожен день вашого зволікання вбиває шанси на повернення довіри людей.

З вашої вини ми втрачаємо час. Замість того, щоб творити - розвивати економіку, освіту, науку і культуру – ми змушені витрачати ресурси на боротьбу з системою. Системою, яку ви продовжуєте захищати і вигодовувати.

- Чому так багато розчарованих людей в країні?

Розчаровані весь час були десь поруч. Їх можна було розрізнити навіть у темряві. За запахом. Вони пахли вечірніми новинами

Все життя доводиться чути про розчарування. Розчаровувались, нарікали, висловлювали недовіру. І так останні років тридцять. Розчаровані весь час були десь поруч. Їх можна було розрізнити навіть у темряві. За запахом. Вони пахли вечірніми новинами.

Ну й ось знову. Знову розчаровані. Всі. Навіть ті, хто ні на що особливо не сподівався.

Ми постійно кидаємося – від канонізації до інквізиції, від щирого захвату до не менш щирої ненависті. В принципі, цікаве, сповнене емоцій та переживань життя, забарвлене екстазом та депресіями. Життя, в якому так багато любові та ентузіазму, але разом із тим так само багато слабкості й апатії. А також упертості, амбіцій, співпереживання, наївності. Все, як і має бути в справжньому житті.

Ага, і ще одне – у тих, хто розчаровується, зазвичай багато вільного часу й мало суспільного навантаження.

Як нам чесно поговорити один з одним на рахунок європейської інтеграції? ЩО це було в 2013 році? Ілюзії? Простий обман? Чи історичний подвиг?

Психологічно ж хочеться почути від європейців, що все буде добре і перемога буде за нами.

На берегах Дніпра ж живуть абсолютно масштабні люди. І так вийшло, що ми нашу заморочку перетворили у світову проблему. Туреччина у свій час легко підписала подібний документ, ми ж витворили кризу для цілого континенту. 

А поки в сухому залишку взаємні претензії та пози, гучні декларації та пафосні заяви. Хоча переважно — саме претензії. Ну, правда — адже прикро [прикро і не зовсім смішно], коли серйозні людиз ЄС пропонують країні у стані війни змиритися з тим, що ворог сильний і що з ним рано чи пізно доведеться говорити.

Наскільки українці взагалі терпиливі? Скільки сміливі і пасіонарні люди зможуть спокійно за цим спостерігати?

Очевидно, що люди не хочуть нової революції, яку політики несвідомо наближають. Українці готові нести відповідальність за майбутнє країни. Тому потрібно від них вимагати:

1. Почати реальну боротьбу з корупцією. Сконцентруватися на вищих ешелонах влади і зламати кругову поруку, призначивши ефективного Генерального прокурора, завершити люстрацію і реформувати державну службу за європейськими стандартами.

2. Відновити справедливість. Притягнути до відповідальності людей, які розікрали країну і призвели до насильства і вбивств на Майдані.

3. Домогтися верховенства права. Інтенсивно і рішуче проводити судову реформу, в якій було зроблено важливі кроки, але суспільство не відчуває впевненості в успіху.

4. Забезпечити прозорість влади. Відкрито проводити призначення на державні посади, припинивши практику підкилимних домовленостей і розподілу посад за політичними квотами на догоду сірим кардиналам.

5. Озвучити чіткий план. Як нам разом подолати економічну і гуманітарну кризу, як ми плануємо повертати Крим і окуповані території.

- В якій країні ми всі хочемо жити?

Україна прагне змін. І боїться їх. Україна сьогодні – це величезний потенціал змін, який не знаходить свого вирішення. В українському вузлі зійшлися силові лінії багатьох локальних і глобальних протиріч, і складність нашого завдання рівноцінна величі викликів, перед якими ми постали. Прагнення змін у країні стало пріоритетним і усвідомленим. Революційні зміни привели до влади політиків, які обіцяють докорінно реформувати Україну. Здійснення цього завдання, однак, неможливе без чіткого уявлення про те, в якій країні ми хочемо жити і які саме зміни для цього потрібні.

Програма "Реальна політика/Realpolitik" на ТРК "Відікон" з Олександром Хоруженком. Випуск № 30 від 25/12/2015 року.

Це програма про реформи і необхідність змін в країні. В дискусіях я творю проекцію того суспільства, яке буде в Україні після завершення війни. Формат - мінімалістичний. У глядача виникає ефект присутності за столом: нічого зайвого, лише скляний стіл і чорна студія, час від часу зйомка збоку, проста і зрозуміла манера спілкування без пафосу і зайвої патетики. Глядачу, здається, ще трохи  — і йому нададуть слово. Я направляю і веду своїх гостей виключно як модератор. 

Концептуально – це журналістика пояснень, що дозволяє робити складні теми більш доступними, подаючи необхідний контекст в зручній і швидкій для сприйняття формі. Ми в студії не пропонуємо ані театралізованого дійства, ані політичних розбірок. Мета скромна — шукати й, якщо вдасться, знаходити відповіді на актуальні та гострі питання. Проте, програма може стати важливим майданчиком для тем, про які звикли мовчати, за умови, якщо самі глядачі захочуть на ці теми реагувати.