Все, що ви знали про наркозалежність – не правильне

100 років тому в США й Англії вперше були заборонені наркотики, а з 1971 року ця боротьба набрала світових обертів. Традиційно вважається, що з наркоманами потрібно боротися, змушуючи їх страждати, і це надасть їм стимул зупинитися. Проте, сьогодні ряд країн, таких як Португалія, Уругвай та Нідерланди, переглянули підходи до самого поняття “наркозалежність”, коли практично 1% їхніх громадян без наркотиків вже не міг жити.

За різними даними, зараз у світі приблизно 247 млн. наркозалежних людей.

Мене трохи шокувала лекція британського журналіста Йоханна Харі на TED в Лондоні, де він наводить приклад порівняння використання в британських лікарнях діаморфіна – чистого по суті героїну, і тим героїном з домішками, який продається на вулиці. В першому випадку, жодної "залежності" після лікування немає. Під час війни у В’єтнамі 20% американських солдат вживали героїн. І 95% з них після повернення з війни не стали наркоманами. Не було жодної "залежності". 

На думку ряду вчених, наркозалежність - це скоріше не залежність від хімічних приманок в самих наркотиках, а проблема адаптації людини-наркомана до навколишнього світу. 

Доречніше тут використовувати термін "зв’язуваності", а не "залежності". Ми всі добре себе почуваємо, коли маємо звязки і відносини. Нездатність нести тягар відповідальності за власне життя – ось справжня причина наркозалежності у людей. 

Про те, як Україні переглянути свої підходи до наркополітики в бік більш гуманних та ефективних, я говорив з Оленою Кучерук, менеджером програмної ініціативи "Громадське здоров'я" Міжнародного фонду "Відродження" та Олексієм Загребельним, керівником сумської громадської організації Клуб "Шанс" в черговій програмі "Realpolitik" на телеканалі ТРК "Відікон", яка вийшла в ефір у п'ятницю, 24 червня 2016 року.

Очевидно, що ефективність національної наркополітики має визначатись не обсягами вилучених правоохооронцями наркотичних речовин, а показниками доступності нарковмісних препаратів для населення, статистикою захворюваності на ВІЛ/СНІД та інші захворювання. 

Зараз у світової спільноти є шанс змінити світовий вектор наркополітики та припинити нарешті війну з наркотиками, яка велась останні 50 років, та довела свою неефективність.

Надмірна зарегульованість медичного обігу контрольованих препаратів призводить до суттєво обмеженого доступу до необхідних ліків для пацієнтів, які потребують знеболення, пацієнтів з психічними розладами та залежністю. Обмеження доступності до контрольованих лікарських засобів можна кваліфікувати як порушення прав людини за ознакою стану здоров’я. 

За даними Міжнародного комітету по контролю за наркотиками, Україна має у 20 разів менші показники споживання нарковмісних обезболюючих препаратів ніж у Європі, і у 10 разів менші, ніж загалом у світі. 

В Україні спостерігається невиправдано високий рівень криміналізації людей, які вживають наркотики: зберігання у малих розмірах [менших за середньодобову дозу для власного споживання] наркотичних засобів без мети збуту тягне за собою кримінальне покарання, аж до ув’язнення та судимості. Згідно Наказу Міністерства охорони здоров’я України № 188 [що набув ще більш репресивного характеру у 2010 р.] поріг притягнення до кримінальної відповідальності в Україні є набагато нижчим, ніж у більшості Європейських країн. В Україні десятки тисяч наркозалежних отримують покарання за те, що в більшості цивілізованих країн світу взагалі не вважається злочином [наприклад, 0,005 г опію ацетильованого або героїну в Україні проти 0,5 г в РФ та 1-3 г у більшості країн ЄС].

Високий рівень криміналізації наркозалежних — джерело корупції, порушень прав людини та імітації боротьби за наркобізнесом.

Правоохоронні органи часто використовують вразливий стан здоров'я заарештоваих наркозалежних [абстинентний синдром, “ломка”] аби "покращити" статистику з розкриття злочинів. У стані абстиненції затримані готові брати на себе відповідальність за будь-які нерозкриті злочини. Використання наркозалежності та стану абстиненції з метою отримання необхідних свідчень є катуванням. 

Крім того, формування “показників успішності” роботи міліції забезпечується переважно не активною боротьбою з організованим наркобізнесом, а шляхом банального кримінального переслідування наркозалежних. Про це свідчить і офіційна статистика МВС України: наркозлочинність стабільно посідає друге місце у загальній структурі злочинності України, складаючи в середньому 12% [43,3 тис. нарко-злочинів з 386,8 тис. всього зареєстрованих до вступу у дію нового Кримінально-процесуального кодексу України у листопаді 2012 року].

З усіх нарко-злочинів — щонайменше половина [а в окремих регіонах — до 70%] це – зберігання без мети збуту незначних розмірів для власного вживання [ч.1. статті 309 КК України].  

Кожен десятий засуджений у місцях позбавлення волі — це наркозалежна особа, яка радше потребує лікування та соціальної підтримки, а не ув’язнення.

Згідно з офіційною статистикою Державної судової адміністрації України, у 2012 році судами в Україні було засуджено за злочини у сфері незаконного обігу наркотиків 25,5 тисяч осіб; за злочини, пов’язані зі зберіганням незначних розмірів наркотиків [для особистого вживання]13,5 тис. осіб, що складає близько 10% від загальної кількості засуджених за всі види злочинів в Україні.

За відсутності адекватних профілактичних та лікувальних заходів в місцях позбавлення волі, українські тюрми фактично стали інкубаторами таких соціально-небезпечних інфекцій, як ВІЛ, туберкульоз, вірусні гепатити.

Надмірно висока  криміналізація — безглузде витрачання грошей платників податків.

Програма замісної підтримувальної терапії обходиться державі на рік [з розрахунку на одного пацієнта] у 3720 гривень, тоді як утримання одного засудженого у колонії коштує  платникам податків 13700 гривень на рік. 

Додатково, середні витрати МВС на оперативні заходи, слідство та розкриття одного наркозлочину складають 22190 гривень. 

Таким чином сотні мільйонів гривень українських платників податків щорічно витрачаються на  позбавлення волі десятків тисяч наших співгромадян за зберігання наркотиків у кількості, яка у більшості цивілізованих країн світу вважається незначною і може бути приводом хіба що для адміністративного покарання.

Україна має шанс змінити таку ситуацію. Потрібно негайно переглянути згаданий наказ МОЗ №188 і встановити адекватні, відповідні до міжнародних рекомендацій, граничні розміри наркотичних речовин, за незаконне зберігання яких може наступати кримінальна відповідальність.

Така декриміналізація хронічно хворих на наркотичну залежність матиме наступні позитивні наслідки:

  • Десятки тисяч наркозалежних будуть виведені з тіні та залучені до профілактичних та лікувальних програм в Україні
  • Зменшаться темпи поширення епідемій ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та гепатитів
  • Зменшення смертності від передозувань
  • Зменшення кількості засуджених
  • Гроші платників податків будуть скеровані на боротьбу з організованим наркобізнесом та програми лікування та профілактики
  • Зниження рівня злочинності, пов’язаної з наркотрафіком

Програма "Реальна політика/Realpolitik" на ТРК "Відікон" з Олександром Хоруженком. Випуск № 45 від 24/06/2016 року.

Це програма про реформи і необхідність змін в країні. В дискусіях я творю проекцію того суспільства, яке буде в Україні після завершення війни. Формат - мінімалістичний. У глядача виникає ефект присутності за столом: нічого зайвого, лише скляний стіл і чорна студія, час від часу зйомка збоку, проста і зрозуміла манера спілкування без пафосу і зайвої патетики. Глядачу, здається, ще трохи  — і йому нададуть слово. Я направляю і веду своїх гостей виключно як модератор. 

Концептуально – це журналістика пояснень, що дозволяє робити складні теми більш доступними, подаючи необхідний контекст в зручній і швидкій для сприйняття формі. Ми в студії не пропонуємо ані театралізованого дійства, ані політичних розбірок. Мета скромна — шукати й, якщо вдасться, знаходити відповіді на актуальні та гострі питання. Проте, програма може стати важливим майданчиком для тем, про які звикли мовчати, за умови, якщо самі глядачі захочуть на ці теми реагувати.