Турбодемократія у Сумах | Ольга Стогова & Володимир Харченко

В черговій програмі “Realpolitik з Олександром Хоруженком” на телеканалі ТРК “Відікон” у п’ятницю, 3 червня 2016 року, разом з сумськими політичними експертами Володимиром Харченком та Ольгою Стоговою я спробував проаналізувати розвиток української “турбодемократії” та три її важливих контрреволюційних тренди.

1] ЧОМУ в Україні більшість захотіла спокою?  

Спочатку правлячий клас захотів миру і українська громада зрештою терпить "мінську змову", бо стомилася від революції та війни і хоче спокою. На окупованій території ОРДЛО люди хочуть спокою за будь-яку ціну – тобто хоч в Росії, хоч в Україні, і їм все одно хто переможе. Деякі вчені-соціологи взагалі закликали – "дайте радянським людям спокійно дожити в СРСР". В ході війни на Донбасі український правлячий клас тишком-нишком радикалів утилізував, маргіналізував чи легалізував, бо дуже хоче спокою.

Зрештою правлячий клас здійснив контрреволюційний переворот в Парламенті, а новий уряд на чолі з Володимиром Гройсманом першим своїм завданням поставив макроекономічну стабілізацію. Деякі експерти проголошують стабільність як правильну політику і радять навіть, як втримати стабілізацію в умовах наростаючої напруженості в суспільстві.

Сталий економічний розвиток як основна мета Плану пріоритетних кроків Уряду – невчасно, контраверсійно і нездійсненно – але так спокусливо. Тим більше, що саме таким є завдання від олігархів – дайте нам стабільність, бо ми втрачаємо свої активи! Дерибан це святе, офшори ми замовчимо і офшорний скандал спустимо на гальмах, закордонні кредити освоїмо і покладемо в кишеню, на підвищених тарифах заробимо. Мир Донбасу, радикалів в тюрми, бидло – в стійло. 

 2] Політикою декомунізації Україна демонструє своє прагнення вирвати корінь зла. З точки зору психоаналізу, це розрив із минулим в ім'я майбутнього чи форма підмінила зміст?

Але цей процес став фоновим подразником, який підсилював негативне ставлення до влади в її спробах щось змінювати в країні. На відміну від тих країн, що провели роботу з декомунізації, це рішення в Україні було ухвалено більш ніж через 25 років після падіння Берлінського муру та через майже чверть століття після розвалу СРСР. Цей строк фактично є віком одного покоління. Політика випередила правосуддя, тобто політичне рішення випередило роботу правосуддя. У цьому полягає відмінність українського випадку в історичній перспективі. Наприклад, на відміну від Франції. Там подібні процеси відбувалися ще за правління Людовіка XVI. Згадаймо, що його стратили на гільйотині на столичній площі Республіки, яка сьогодні називається площею Згоди, що вже є досить забавним. Іншими словами, процес над французьким королем заклав важливу юридичну основу спадкоємності історії Франції з часів Великої Революції до сьогодення, у тому числі з точки зору символіки назв вулиць та площ. 

Ми чудово знаємо, що Версальський палац, який є символом французьких королів є одним з найбільш видатних місць Французької Республіки. Точно так само, як і те, що міністерства Французької Республіки сьогодні розташовані у палацах та маєтках королівської аристократії. У цьому контексті юридичний процес передував ухваленню політичного рішення

Михайло Мінаков переконаний, що розмови про можливість постання нової “стіни” між цивілізаціями – це “ознака слабкості, переляку”. На його думку, якщо така лінія розмежування й проляже, то це відбудеться набагато західніше за Схід України, й остання від цього програє.

Філософ наголошує, що для українців сьогодні дуже важливо не дозволити побудувати стіну всередині країни – у розумах людей: на кожній вулиці, у кожній квартирі. Саме це, на його думку, особливо було помітно під час Майдану. На думку Михайла Мінакова, Україні сьогодні, щоб уникнути побудови мурів на власній території, подібних до Берлінського, потрібно навчитися “стратегічному терпінню, стратегічній толерантності” й розробити програму дій на кілька десятиліть. Саме завдяки цьому, за його словами, вдасться відновити контроль української влади над окупованими Кримом і Донбасом і реінтегрувати суспільство. 

 3] ЯКІ нові сучасні норми і комунікаційні практики були створені після революційних подій?  ЯКІ громадські інституції були створені за останні два роки? ЯКІ нові професійні, громадські і політичні організації запрацювали знизу, за нашої безпосередньої залученості? 

Тут у нас величезний провал...Ми критикуємо "владу" за косметичні і повільні реформи. При цьому пишаємося волонтерським рухом. Але якщо волонтерський рух не інституалізується, а просто продовжуватиме робити щось вольовими зусиллями – це така ж косметика. Нове якісне суспільство – це не вольові зусилля. 

Це складні інститути, які створюються роками. Ми не навчилися вести жодних ефективних суспільних дискусій. Суспільна дискусія - це роки. Це тисячі статей, ефірів, із залученням багатьох громадських організацій та інституцій [без інституцій, до речі, нічого не буде].

Це експертні обговорення, потім рефлексії та обговорення обговорень. І так десять кіл у публічному полі. Для початку. Це надскладний та довгий процес. Організувати такі обговорення - це наша особиста громадянська проблема. Ані президент, ані прем'єр цим займатися не буде. 

Це проблема виключно громадянського суспільства та його інституцій ["блогери" та "facebook- активісти" - це не інституції]. Відсутність практик та досвіду суспільних дискусій - це страшна радянська спадщина. Все треба починати з великим запізненням порівняно з розвинутими країнами. 

У нас ще не було жодного великого суспільного компромісу. У нас не було жодного успішного досвіду у цьому ключовому питанні розвитку суспільства. Постійно йде побутове чублення та намагання швидко, тупо й емоційно задавити опонента. Нову якість громадянського суспільства створюють зв’язки між різними закапсульованими середовищами в межах громад.  

Якраз так все і працює... Загальна сума таких зв’язків багато в чому і є та сама "політична нація".  

Само воно не "зростеться". Якщо цілеспрямовано цим не займатися. 

Програма "Реальна політика/Realpolitik" на ТРК "Відікон" з Олександром Хоруженком. Випуск № 42 від 3/06/2016 року.

Це програма про реформи і необхідність змін в країні. В дискусіях я творю проекцію того суспільства, яке буде в Україні після завершення війни. Формат - мінімалістичний. У глядача виникає ефект присутності за столом: нічого зайвого, лише скляний стіл і чорна студія, час від часу зйомка збоку, проста і зрозуміла манера спілкування без пафосу і зайвої патетики. Глядачу, здається, ще трохи  — і йому нададуть слово. Я направляю і веду своїх гостей виключно як модератор. 

Концептуально – це журналістика пояснень, що дозволяє робити складні теми більш доступними, подаючи необхідний контекст в зручній і швидкій для сприйняття формі. Ми в студії не пропонуємо ані театралізованого дійства, ані політичних розбірок. Мета скромна — шукати й, якщо вдасться, знаходити відповіді на актуальні та гострі питання. Проте, програма може стати важливим майданчиком для тем, про які звикли мовчати, за умови, якщо самі глядачі захочуть на ці теми реагувати.