Who is Mr. Minaev?

Геннадій Мінаєв — для багатьох сумчан "захисник сумських студентів" в антирежимній акції громадської непокори літа 2004 р., молоде обличчя нової сумської політики. Запальний, харизматичний, імпульсивний, проте достатньо кон’юнктурний політик, який поступово, крок за кроком, входить в політичну та бізнесову гру з місцевими "олігархами-лавочниками" і… грає за їхніми правилами.

Володіє розвиненими навичками ораторського мистецтва і вміє тримати аудиторію у напруженні під час власних виступів. Для повноти характеристики Мінаєва доцільно згадати про його імпульсивність, яка є проявом емоцій, що він спочатку тримає в собі, а потім виплескує на зовнішній світ і тих, хто попаде під руку. Цю рису відносимо у категорію недоліків з тієї причини, що вона є достатньо непрогнозованою, стихійною і дозволяє суперникам мера легко провокувати його на скандал через надмірний прояв емоцій. Вимушена стриманість, яку Мінаєв зараз демонструє в роботі з новим виконкомом, призводить до появи в нього значної втоми і високого рівня внутрішнього напруження. Якщо нашому персонажу не вдасться з часом пом’якшити цю свою рису, то він часто потерпатиме від проявів своїх емоцій, отримавши ярлик скандаліста.

Схильність Мінаєва до проявів радикальної поведінки є ознакою низького порогу політичної витримки і навіть показником страху перед власною перспективою, оскільки саме агресія і жорсткий тиск є прямим наслідком окресленої емоції. Цікаво, що із зниження рівня політичної нестабільності навколо Мінаєва, його політична агресія помітно спадає.

Складається враження, що він людина моменту, що не втрачає жодних можливостей для посилення власних позицій. Щоправда, така риса врешті може призвести до одномоментного завершення його кар’єри в момент, коли ніхто не наважиться простягнути йому руку допомоги, коли Геннадій Мінаєв цього найбільше потребуватиме.

Є така книга про піратів — "Тайний острів", і там старий пірат повчає молодого: "Ніколи не поступай за першим покликом душі, оскільки він завжди найбільш благородний". Так ось, в політиці якраз і треба завжди робити по першому поклику душі, саме тому, що він найбільш благородний. Як на мене, помилка нашого мера в тому, що він ніколи не чинить по першому поклику серця, а чинить по другому поклику своїх радників [які хочуть стати бізнесменами] чи по третім домовленостям із бізнесменами [які хочуть стати радниками]. Тому або Мінаєв почне нарешті слухати себе і стане справжнім мером, або буде продовжувати слухати своїх нікудишніх радників і ніколи не стане справжнім міським головою. Він не тільки не стане мером ще раз, він так і не стане мером за ті два роки до кінця свого строку.

Свобода

Він переконав себе про те, що насправді важливо накопичувати активи (зв’язки, імідж, домовленості), займатися більше образами на своїй посаді, аніж смислами [так чинять його політичні опоненти із бізнесового середовища, в т.ч. із БЮТ, НСНУ та Партії регіонів], і припускає, що тільки так можна вигравати в політичній боротьбі. Він, мабуть, думає, як колишній бізнесмен, що чим більше активів він заробить, тим більший кредит довіри у виборців потім зможе отримати.

Майже всі українські бізнесмени вважають, що легше всього кредит на Заході можна отримати під активи. А кредит на Заході легше всього отримати під проекти. Той самий закон працює і по відношенню до кредиту довіри.

Були часи, коли Мінаєв слухав і своє серце, і свою кваліфікацію. Але тепер він намагається взяти активи, при тому втрачає народну довіру. От коли, наприклад, взимку він виступав із сплесками емоцій проти підвищення ціни на проїзд в маршрутках, називаючи власників маршрутів терористами, з якими він не буде домовлятися, до нього різко зростала любов сумчан. Він показував, що він не якийсь там штатний громадський проект, навколо якого снують агенти розвідки і бізнес-інтересів, а міський голова всіх сумчан. І якщо далі Мінаєв буде діяти по першому поклику своєї кваліфікованої бізнес-свідомості і по першому поклику своєї трохи наївної, але, я впевнений, відносно чесної мерської душі, то у нього все вийде. Але якщо він діятиме по другому поклику своїх радників і по третьому поклику домовленостей із бізнесменами, то в нього нічого не вийде і за ці два роки, що залишились.

В 2006 р. Мінаєв інтуїтивно передбачив стилістику абсурду місцевої політики і подальших подій. Я тільки тепер згадую, що в громадського блоку "Нічний Дозор" взагалі-то і передвиборчої програми як такої не було — вона їм просто заважала б. На тих місцевих виборах, грубо кажучи, у Сумах змагалися не смисли, а образи. Тому Мінаєв і не створював тоді смисли. Неможливо переказати його більш-менш змістовний виступ, проте він створив сильний і яскравий образ борця з корупцією, з незаконною забудовою, зі сміттям. В чому була помилка його опонентів? Згадайте кампанії Фінашка, Клочка, Бірченка, інших персонажів. Немає що згадувати. Тому що вони створювали, умовно кажучи, бродячі партійні офіси "Шапіто', а Мінаєв створив політичний цирк "Шапіто". Всі діставали із своїх шляп тексти обіцянок, а він просто був самим собою. Так ось переграти це було неможливо.

Пам’ятаєте знамениту фразу із Древнього Риму, що ті, хто бореться за свободу — рано чи пізно отримують і хліб, і свободу, а ті, хто бореться за хліб — не отримують ні хліба, ні свободи. Ця фраза не завжди працює, проте завжди діє на людей. Простим і актуальним проблемам вона протиставляє високі та утопічні, але чутливі для людських сердець обіцянки. Мінаєву варто пам’ятати це правило і … далі боротися за свободу.

Безхозне дитя

Переконаний, що майбутнє сумської політики не за партіями, а за сильними громадськими рухами на позапартійній основі. Тоді вирішальну роль відіграватимуть не бренди і маркетингові технології, а конкретні громадські ініціативи з конкретними, відповідальними за них персоналіями. Має змінитися і сама громадськість до того стану, коли разом з власними ініціативами і проектами вона зможе продукувати і людей, здатних їх впровадити.

Наступна помилка в тому, що Мінаєв почав гратися в політику. І він це визнає: "Первым должен был пасть под ударами депутатского большинства исполком, но я, как мэр, имел наглость наложить вето на это решение. Это стало последней каплей. Как сказал один из "отцов": "Это ты не на решение большинства вето наложил, это ты на себе крест поставил!" Я попытался побороться "под ковром", но куда там, олимпийские чемпионы, не меньше. С тех пор — только публично, на виду, в СМИ, в сессионном зале. Так и живем, в состоянии постоянной боевой политической готовности".

А треба було з самого початку встановлювати правила. І змушувати інших грати за правилами постійної бойової політичної готовності: прийняти чіткі правила землевідводу під індивідуальну забудову, впливати на формування справедливих тендерних закупівель, працювати над інвестиційним іміджем міста. Коротше кажучи, займатися не політикою, а прискіпливо займатися міським господарством.

Колись грізний і амбітний "Нічний Дозор" — зараз безхозне дитя. І в цьому є теж провина Мінаєва, який не захотів бути лідером громадського руху, хоча б формально, паралельно здійснюючи функції міського голови.

Виявляється, що створити яскравий проект та перемогти електорально і взяти повноцінну участь у формуванні та реалізації влади — абсолютно різні речі. "Нічний Дозор" привів у міську раду команду з молодих громадських діячів з радикальними гаслами, під прапорами боротьби з корупцією та за чистоту [в прямому і переносному значенні] міста. Тобто з гарним набором для перемоги на виборах на тлі загального розчарування в «помаранчевих» ідеалах зразка 2006 р. На першому етапі "Нічний Дозор" і Геннадій Мінаєв вв’язуються в заплутаний клубок компромісів із місцевими кадрами БЮТ та НСНУ, намагаючись латати кадрові діри і узгоджувати неузгоджувані інтереси дебютантів-лавочників, що масово прийшли в сумську політику через пропорційні вибори. Як наслідок — розмивається образ "Нічного Дозору" та його лідера, що досі забезпечував їм громадську підтримку. Втрачаються орієнтири і для самої команди.

Аби втриматися на плаву, фракція "Нічного Дозору" постійно міняє союзників, залежно від того, звідки в чергове пролунала пропозиція змінити владу. Це викликає багато питань всередині самої команди і посилює відцентрові тенденції. З рештою назріває розкол. Частина «дозорівців» відверто співпрацюють з опонентами міського голови — фракцією БЮТ. Інша частина на деякий час навіть створює окрему фракцію "Воля громади". Ситуація досягла апогею, коли фракція Блоку Юлії Тимошенко вирішила остаточно поставити крапку в перебуванні Геннадія Мінаєва на посаді, ініціювавши голосування про недовіру міському голові. Геннадій Мінаєв та його політична сила стали річчю явно зайвою… і при цьому недостатньо вагомою, щоб чинити цим рухам бодай якусь перешкоду.

Перспектив у "команди Мінаєва" небагато. Розчинення на найближчих виборах в класичному партійному проекті або місцевому блокові "імені когось", наприклад "Блоці Мінаєва" або "Блоці Трофименка". Це повністю відповідає сучасним політичним тенденціям. Але водночас і досить безславна кончина для одного з рідкісних прикладів успішної участі громадськості в політичному процесі.

Інший варіант — створити власну принципову позицію щодо конкретного переліку міських проблем, не зациклюючись на жодних персоналіях. Утриматися від союзів з будь-якими партійними чи припартійними утвореннями. Тобто працювати на власну ідентичність і унікальність. А також вкотре продемонструвати вміння тримати темп в міжвиборчий період, влаштовуючи вже забуті Сумами громадські кампанії. Серед можливих наслідків - втрата провладного становища. Проте це ті гіркі ліки, які дуже неприємні в короткостроковій перспективі, але здатні в подальшому врятувати життя «пацієнту».

Зона. Тільки навпаки

Міська рада та мер із секретарем в її президії перетворилися в театр і балаган, де постійно проходить кастинг на приз найкращого актора і дерибанщика. І Мінаєв цей конкурс часто виграє. Гученко, між іншим, теж, але про нього іншим разом. Проте ніхто не бореться за приз кращого правника, знавця законів.
Місто занедбане. Таких брудних обласних центрів в Україні, мабуть, вже не залишилось. Ніхто ним не займається не тільки в довгостроковій, навіть середньостроковій перспективі.

Сумська політика — це одне велике село, де не тільки соратники, але і опоненти є компаньйонами та кумами. Перефразовуючи політолога Видріна, можна зробити наступне порівняння. Міська рада у Сумах — це лабораторія над в принципі "маленькими людьми", які раптом стали "великими політиками". Це аналог зони. Тільки навпаки. В зоні ти міняєш матеріальні блага, які у тебе забрали, на певні духовно-вольові відкриття. Там тебе навчать терпіти, бути більш-менш чесним і жити за трьома заповідями зони: не вір, не бійся, не проси. У владному середовищі, де приймаються рішення про розподіл матеріальних ресурсів, діють ті ж самі закони. Але там навпаки: ти змінюєш душу на матеріальні блага. Приходиш у міську раду з переконаннями, а тобі кажуть — відмовся від переконань, голосуй проти своєї волі — і тоді отримаєш посаду або землю або виграєш тендер, ну і просто будеш таким, як ми: "Ти подумай… Не спіши приймати рішення… подумай. Ми ж повинні один одному допомагати".

Мерзотно і противно. Всі звикли, що корупція — це тільки матеріальний акт передачі грошей, а коли ось так депутати йдуть у відрив від помірних апетитів, обіцянок, даних своїм виборцям, то стає страшно за перспективи міста. В якому все-таки, як не дивно, ще хочеться жити.

В Сумській міській раді процвітає тотальна корупція, яка ще ніким не описана в повному об’ємі. Прямим доказом стало голосування 2 червня за проект, яким передбачалося запровадити нові прозорі, а головне — не корупційні, правила виділення земельних ділянок для індивідуальної забудови у Сумах. Проект, розроблений доктором юридичних наук Дмитром Лук’янцем, став лакмусовим папірцем. Той факт, що за його прийняття показово голосували такі непрості люди, як секретар ради Гученко, керівник фракції БЮТ Войтенко, навіть екс-голова земельної комісії Шилов, натомість голосували "проти" або "утримались" [що в тій ситуації абсолютно однаково] більшість їх колег, навіює на одну цікаву думку. У Сумах сформувалася майже невикорінена система роблення бізнесу на комунальній землі, яку рада виділяє під забудову. Це серйозні кошти, які можна сміливо обраховувати на мільйони доларів. І цей бізнес контролюють декілька людей. Відтак, ніхто із партійних лідерів у міській раді ніколи не візьме на себе право ставити подібні питання на голосування по імперативу. Це просто небезпечно. Це те питання, яке може бути вирішено тільки під зовнішнім тиском, наприклад найвищого партійного керівництва.

Чим все це закінчиться — важко прогнозувати. Але точно можна сказати, що цей склад міської ради — найнепрофесійніший, корупційний і найбільш віддалений від інтересів громади, який коли-небудь обирався. Проте не існує громади, яка б процвітала, коли забуті прості і зрозумілі слова — чесність і непідкупність. Якщо ці слова забуваються, то, як правило, помирає і громада. Пам’ятаєте, чим закінчила Римська імперія? Там, коли говорити сучасною мовою, бабла було неміряно, а все закінчилось повним крахом, оскільки люди забули про самі елементарні принципи порядності в політиці.

Спасти рядового Мінаєва

Мінаєв, як не дивно, став найзагадковішою фігурою теперішньої еліти. Його справді можна назвати фартовим — два роки протримався на інтригах і не мав, по суті, жодної серйозної проблеми: ні з житловим господарством, ні з тепловими комунікаціями, ні з наповненням бюджету. Прав був Макіавеллі, який вважав, що вдача визначає половину успіху політика. Проте не можна довго експлуатувати і сподіватися тільки на фарт. Коли граєш не в шахи, а в кості, то рано чи пізно вони ляжуть не так, просто за теорією ймовірності.

При всій своїй любові до формалізації як методу розуміння політики фізик і технар Мінаєв зрозумів, що політика — це одночасно і любов, і ненависть. По крайній мірі, між ним та його опонентами і частково виборцями. Тому в політиці, як і в коханні, не можна бути скучним і не можна бути, як в ненависті, повністю серйозним. І треба поаплодувати Мінаєву за ефектну гру.

Але в його діях теж простежуються великі недоліки. По багатьом питаннях у нього немає власної чіткої позиції. Він часто бере чужі рішення і використовує як свої власні, не розуміючи, що ним маніпулюють. Прикладів безліч, але це тема окремої статті.

Добре відомі часи такого впливу, наприклад, радника мера Є. Сіденка на мера Мінаєва зразка 2006–2007 рр. Тоді, коли відбувалися політичні пертурбації, в яких Мінаєв нічого не розумів і які для нього здавалися кошмаром, завжди Євген Іванович пропонував якийсь рецепт. Неважливо — ефективний чи ні, але якийсь вихід.

Тоді він для Мінаєва був як компас.

Зараз ситуація змінилася. Зараз для нього основним орієнтиром є В.Балога, а на місці — М. Лаврик та О. Медуниця. І він наскільки серйозно там зорієнтований, що на засіданні фракції "Нічний Дозор" говорив, що чітко слідуватиме лінії президента, він "є людиною президента" і "буде коливатись разом з лінією президента".

Тобто не все так просто. З одного боку, війну із БЮТом М. Лаврик та Г. Мінаєв вже почали, але поки що основним воюючим солдатом тут буде мер. Повністю у війну М. Лаврик вступить вже скоро, коли без погодження із О. Турчиновим будуть призначені т.в.о. голови п’яти РДА в Сумській області. А це буде дуже скоро.

З іншого боку, Г. Мінаєву завжди важко давалися якісь самостійні конкретні політичні та економічні рішення. Тому тиск на нього з інших сторін не виключається — більше того, він буде посилюватись. Це теж одна із рис політика Мінаєва — знаходячись в полоні ілюзій, що він під захистом своїх «друзів» (радники, які комунікують із великим бізнесом, примарна допомога В. Балоги), натомість він так і не зумів стати самостійним політиком, який сам приймає рішення.

Особливо це стає актуальним за нинішнього складу виконкому, з яким йому прийдеться працювати в майже ворожій атмосфері і за ще жорсткішої ситуації інтриг проти нього.

Станіславський колись говорив, що жоден найсильніший актор не переграє кішку, якщо вона вийшла під час вистави на сцену. Навіть коли актори розігрують найбільш захопливу партію — всі глядачі все рівно будуть дивитися на кішку, якщо вона вийде на сцену. Ми так влаштовані, що все незвичне приваблює нас сильніше, аніж найбільш цікаве, але звичайне. Так ось: є два способи конкуренції актора з кішкою. Перший спосіб — спробувати вигнати її зі сцени, і тоді весь зал буде на стороні кішки. Всі будуть кричати: "Не чіпайте!" Або просто продовжувати займатися своєю справою — і рано чи пізно люди переключаться на актора, тому що у виставі закладено багато смислів, а кішечка може продемонструвати тільки одну-дві граціозні пози. Тому треба дочекатись, коли глядачі самі почнуть кричати: "Та задрала ваша кішка! Приберіть її зі сцени!".

Але це повинні зробити глядачі, тобто ми з вами. Самі політики цього ніколи не зроблять. Так ось, ми, як виборці, не повинні ганятися за кішкою в темній кімнаті, а більше аналізувати, що відбувається на сцені. Із цією суми феноменів і виходить такий незвичний образ, харизматичний політик, у якого, що би там не говорили, велике політичне майбутнє, тому що сьогодні він краще маніпулює громадською думкою, ніж всі його опоненти разом узяті.