Сумська еліта | Лаврик vs. Шапошник

Термін "еліта" чи не вперше з’явилося в журналі "Свиноводство" в 1923 році, де був вживаний цей термін. Елітою визначали найкращих свиней, у яких більший апетит, більше сала, які енергійно борються за корито і затоптують більш слабких. Так ось, в журналі радянського свиноводства було написано, що якщо еліту відокремити від основної популяції, якщо вона починає спарюватись без притоку свіжої крові, то швидко перетворюється в антиеліту. Тобто стає не такою як всі, а гіршою за всіх інших.

Справа в тому, що регіональної політичної еліти у Сумах як такої в останні роки взагалі не було. І велике питання, чи зможе вона сформуватись. Володимир Щербань в свій час вважав себе, як колись Людовік XIV, королем-сонцем, навколо якого по орбітам кружляло його оточення. Стабільність його положення базувалася на нестабільності положення його підлеглих. Тоді вони сношали друг друга, по-перше, а по-друге, не допускали до себе місцевої свіжої крові, ніякого оновлення, тож швидко і виродились а антиеліту. Вони здавалися крутими і крупними, а потім враз стали маленькими людьми, причому не тільки в моральному, інтелектуальному, але навіть у фізичному смислі слова.

Моє визначення еліти просте: еліта — це частина суспільства, яка готова взяти на себе історичну відповідальність за цю територію. Пропоную розглядати еліту і елітарність на основі базового критерію — здатності розуміти і реалізовувати суспільно значимі цілі (навіть якщо за кожною їх дією стоїть власний інтерес).
Опис двох провідних регіональних персонажів доводить тезу, що власне еліти у нас поки що немає. Вони носії стереотипів, які були сформовані в  радянському суспільстві, і не дають цим людям стати новою української регіональної елітою. Вони не мислять проукраїнськими категоріями і не можуть бути основними акторами політичних дій. Їм не вистачає ні харизми, ні обаяння, і більш-менш самостійними гравцями вони не виглядають. Обидва з ментальних причин у своїй поведінці намагаються знищити дистанцію з людьми за допомогою фальшивого дружелюбства і фамільярності. Взамін вони отримують несерйозне ставлення до своїх персон. Сумчани їх не сприймають як серйозних політиків.

Mr. Lavryk

Політика — це особливий тип взаємодії особливих білкових тілець. Особливістю білкових тілець наших політиків в тому, що на 90% вони складаються із таких не зовсім позитивних характеристик, як холуйство, рабство, холопство, страх і так далі, і ці якості треба із себе видавлювати. Коли Лаврик був призначений губернатором відразу після відставки короля-сонця, мене вразило те, наскільки стісняючись вів себе губернатор президентської області. Він тоді показував купу комплексів в поведінці, дивував апарат своєю роменською колоритністю, говорив не зовсім суразні речі, він соромився не тільки аудиторії, а й соромився власного сорому.

Микола Лаврик в 2005-ому піддався спокусі примірити на собі образ людини натовпу, намагався створити ілюзію, що він і решта сумчан — це майже одне й те саме. Проте, сумчани, на яких планувалося справити враження цим жестом, досить швидко розкусили цю хитрість. Такий собі рубаха парінь, який, на жаль, не зміг за надзвичайно сприятливих обставин сформувати кістяк нових людей навколо себе.
Характер доброзичливий, простий у спілкуванні. Гостро відчувається дефіцит розвиненості навиків у публічній поведінці, що він намагається компенсувати умінням надати людям надію.

Політично дуже обережний, можна сказати — навіть боязкий. Не любить занадто прискіпливої уваги журналістів до своєї персони.

Він майстерно вміє адаптуватися у різні політичні середовища і з різними фігурами в ієрархії української політики та бізнесу. Саме тому йому вдається плавно і успішно переходити з однієї кар’єрної сходинки на іншу, швидко піднімаючись вверх, незважаючи на всі пертурбації політичної ситуації. При цьому він уміє бути одночасно в різних місцях з різними людьми. Такий собі політичний Фігаро — «Фігаро тут, Фігаро там». А коли потрібно, він уміє «розчинятися» і ставати непомітним. Незважаючи на повну відсутність політичної харизми, він показує себе як досить культурний політик, неконфліктний, а також відсутність політичного нахабства та гламуру, що можна віднести до дуже достойних особистих чеснот. Проте, основним недоліком у нього є відсутність чіткої політичної стратегії на перспективу та стратегії місцевого економічного розвитку Сумщини.
Абсолютно не займається створенням власного позитивного іміджу. До того ж у нього немає власної команди, з якою можна працювати довго і на результат. Відсутність харизми він компенсує виразною компанійщиною і щирою людяністю. Що зрештою непогано, але сумчани цього ніколи не зрозуміють.

Я приблизно уявляю його політичні перспективи, тому, коли говорю про нього як відкриття Лаврика зразка 2008 року, маю на увазі передусім його морально-політичні якості. Тепер його поведінка стала певним символом оновлення. Він для себе багато чого переосмислив: життєві пріоритети, цілі — і в результаті якогось позитивного тиску став поводитись більш морально, ніж навіть сам для себе планував.

Безперечно, Микола Іванович — солдат Президента, який буде виконувати накази центру, незважаючи ні на що. Та й інших по вертикалі влади буде намагатись змушувати виконувати ці накази, не роздумуючи. І чим ближче до виборів, тим помилок буде все більше. Хоча я не вірю, що він зможе пропрацювати тут ще більше ніж півроку.

Mr. Shaposhnik

Сильним моральним ударом для голови облради був прихід в область губернатора Качура, відмінного від Шапошника за морально-вольовими і етичними чеснотами. Володіє надзвичайною амбітністю, що за певних політичних розкладів теж може стати політичною чеснотою. Однак часом вона перевищує усі допустимі межі.
За своїм мисленням є більше тактиком, ніж стратегом. Тому для нього не існує проблеми з прийняттям конкретних рішень, навпаки — у нього наявні проблеми з переосмисленням цих рішень.

В’ячеславу Івановичу на системному рівні бракує цілісного бачення картинки та її можливих змін як у коротко, так і у довготривалій перспективі. З цієї точки зору, потенційно у майбутньому, у разі формування системного опору планам його команди, є високі шанси його політичної нейтралізації та поступового витіснення з провідних щаблів регіональної політики.

Подібна нестійкість власної позиції, особливо на тлі декларування прихильності високої моралі в політиці, є очевидною його слабкістю, що значно звужує його перспективи як публічного політика.

Очевидно, він наразі ні соціально, ні національно не мотивований. Це — сира будівельна суміш без металічного каркасу. Я можу тільки співчувати йому, коли доводиться силувати себе вірити у національні цінності, у цінності гуманізму і ліберал-демократизму, прагнути осягнути проблеми розвитку цієї території, лавірувати між інтересами регіону та своїми власними. Йому це доводиться робити публічно, що дається іще важче. Однак іншого шляху бути не може: еліти по-іншому не з’являються, окрім як не через власне очищення, поступове національне самоусвідомлення і переосмислення набутого досвіду.

Відсутність харизми компенсує гучними заявами. Прагматизм Шапошника, його пошук вигоди і посилення власних впливів, розраховані на швидкий результат, а не на перспективу, не дають йому вийти на системний рівень мислення.

Resume

Моя критика якості сумської еліти не є її зневагою. Більше того, люди, які відносять себе до еліти, мають самі себе бичувати, аби стати сильнішими думкою про перспективи цієї території. Сьогодні ж у них немає стратегічного бачення того, що вони є господарями цієї території, що їх діти будуть також жити на цій території, і тому необхідно форсувати її відбудову, аби було що передати наступним поколінням. Тільки тоді виникає розуміння і відчуття майбутнього, а точніше — безвиході майбутнього саме в цих кордонах.